Гейтенко Людмила Іванівна – інструктор з фізичного виховання

освіта- повна вища

стаж роботи – 31 рік

                                               Фізичне здоров^,я дитини

Підтримуйте інтерес дитини до занять фізичною культурою, ні в якому разі не    виявляйте зневагу до фізичного виховання і розвитку.

·         Висока самооцінка — один із потужних стимулів для дитини виконувати будь – яку роботу.

·         Спостерігайте за поведінкою і станом своєї дитини під час занять фізичними вправами.

·         Ні в якому разі не наполягайте на продовженні тренувального заняття, якщо з якихось причин дитина не хоче. Потрібно насамперед з’ясувати причину відмови, усунути її і тільки після цього продовжувати заняття.

·         Не сваріть свою дитину за тимчасові невдачі. Дитина робить тільки перші кроки в невідомому для неї світі, а тому вона дуже болісно реагує на те , коли інші вважають її слабкою і невправною.

·         Важливо визначити індивідуальні пріоритети дитини у виборі фізичних вправ. Практично всім дітям подобаються рухливі ігри, але бувають і винятки.

·         Не міняйте дуже часто набір фізичних вправ для дитини. Якщо комплекс дитині подобається, нехай вона виконує його якомога довше, щоб добре засвоїти ту чи іншу навичку.

·         Не перевантажуйте дитину, враховуйте її вікові та індивідуальні особливості. Ніколи не змушуйте виконувати дитину фізичні вправи, якщо вона не хоче.

·         Три непорушних закони повинні супроводжувати вас у фізичному вихованні дітей: розуміння, любов і терпіння.

Фізкультура, як складова здоров’я

Батьки прагнуть, щоб дитина менше бігала вдома, а на прогулянці гралася у спокійні ігри, позбавляючи її багатьох радісних хвилин дитинства. Часто батьки не розуміють, що це не сприяє розвитку гармонії рухів, спритності, витривалості, доброму вишколу. У дитини набувається звичка до малорухливого способу життя. Оберігаючи малюка від фізичного навантаження, ми, дорослі, часто вважаємо, що дитя втомлюється з тих самих причин, що і ми. Забуваємо однак про одну характерну і суттєву особливість дитячого організму — швидку втомлюваність не відрухів (хоч і їхнє надмірне дозування теж шкідливе), а від неможливості рухатись, або від одноманітної діяльності.

Дати дитині простір для рухів — означає забезпечити їй заряд бадьорості і доброго настрою. Рух і дитина — одне ціле. Потрібно радіти, ,коли вона рухлива і непосидюча, тому що саме у русі вона розвивається. Живе і рухливе дитя — це нормально, мляве і малорухливе — ознака тривожна.

Недопустимо з боку батькі вчинити психічне насильство над дітьми. Наприклад: «Ось коли ти навчишся стрибати на одній нозі, тоді будеш молодець». Або: «А Андрійко вже давно вміє їздити на велосипеді». У перекладі на дитячу мову це означає: «Зараз я тебе не люблю. Ось коли ти навчишся робити це, тоді я тебе любитиму». Ми заганяємо дитину в «кут», у якому вона оточена жахливою сумішшю любові, насильства, страху, приниження. Один шлях — гальмування. Дитина завмирає в кутку, рятуючись хворобами, алергіями, переїданням. Другий шлях — безладна, неадекватна діяльність. Від контрольованих рухів в дитини летить на підлогу посуд, завжди щось ламається, б’ється. Вона наштовхується на дорослих, на предмети, кричить. Кожен захищається, як може. Переконання маленької дитини формується через авторитети, через особистість батьків і замінити їх не можуть ані книжки, ані кінофільми.

Дуже важливий комплекс усіх діючих сил авторитету: симпатія, повага до розуму, моралі, сили. Упродовж усього розвитку дитини батьки повинні ставити посильні для неїзавдання і вимоги, тому що завищені вимоги викликають негативні емоції, а занижені — розслабляють.

Рух — це природна потреба дитини, форма існування.